Purpose. To examine the existential anthropology of G. Marcel and E. Minkowski, in order to demonstrate the necessity of distinguishing the universal-spiritual, as human in human being, apart from the individual-existential in him, and...
morePurpose. To examine the existential anthropology of G. Marcel and E. Minkowski, in order to demonstrate the necessity of distinguishing the universal-spiritual, as human in human being, apart from the individual-existential in him, and to reveal the hierarchical correlation of biosocial, existential and spiritual spheres in personality. Theoretical basis. Within existential philosophy the author differentiates two separate traditions and proceeds from the insufficiency of the distinction of existential sphere, proposed by phenomenological tradition, showing the necessity of its correlation with the spiritual sphere as a sphere of humanity, proposed by non-phenomenological tradition of G. Marcel and E. Minkowski. Originality. The author presents the anthropological conception of G. Marcel and E. Minkowski, in which human personality is understood as unity of individual-existential and universalspiritual, which requires a special trans-empirical field of culture, which contains senses, images and symbols of humanity. Also, the author presents the recent developments of existential thinkers in distinguishing existential and spiritual dimensions, both not reducible to the physical and social dimensions. Conclusions. In both existential traditions, the specifically human was founded as a trans-biological and trans-social phenomenon, which appears as indefinable and non-predetermined. But in first tradition (M. Heidegger, J.-P. Sartre), humanity is understood as an existence, as a unique individuality, "project", variant of humanity, equivalent to other variants, and universal is
understood as a community of human condition in the world. While in the second tradition (G. Marcel, E. Minkowski, also V. Frankl), the universal is understood as spiritual. Thus, horizontal level of our private existence, as the process of movement from birth to death, is supplemented by vertical of human, universal ideals and images. Humanity appears as a task, on the way to which human being transcends beyond the limits of his individual "self" to the "super-individual", through inclusion into spiritual community, into universal culture.
Keywords: humanity; existential reality; spirituality; being; existence; personality.
ЕКЗИСТЕНЦІЙНЕ Й ДУХОВНЕ В ЕКЗИСТЕНЦІЙНІЙ АНТРОПОЛОГІЇ Г. МАРСЕЛЯ І Є. МІНКОВСЬКОГО
Мета. Спираючись на екзистенціальну антропологію Г. Марселя і Є. Мінковського, показати необхідність виділення в людині крім індивідуально-екзистенціального – універсально-духовного як людського в людині й розкрити ієрархічне співвідношення біосоціальної, екзистенційної й духовної сфер особистості. Теоретичний базис. Автор розрізняє усередині екзистенціальної філософії дві традиції й виходить із недостатності виділення екзистенційної сфери, запропонованої феноменологічної традиції, і необхідності співвіднесення її з духовною сферою як сферою людського в людині, запропонованої нефеноменологічної традиції Г. Марселя і Є. Мінковського. Наукова новизна. Автором представлена антропологічна концепція Г. Марселя і Є. Мінковського, у якій людина розуміється як єдність індивідуально-екзистенціального й універсально-духовного в людині, та позначена необхідність особливого транс емпіричного смислового поля культури, що містить образи й символи людяності. Також розглянуті останні розробки екзистенціальних мислителів в обґрунтуванні екзистенціального й духовного вимірів, як таких, що не зводяться до фізичного й соціального. Висновки. В обох екзистенціальних традиціях специфічно людське обґрунтовувалося як трансбіологічне й транссоціальне. В обох традиціях людяність постає як не задана, заздалегідь не визначена. Але в першій традиції (М. Гайдеггер, Ж.-П. Сартр) людяність розуміється як екзистенція, як неповторна індивідуальність, унікальний "проект", варіант людяності, рівноцінний іншим варіантам, а універсальне розуміється як спільність положення людини у світі. Тоді як у другій традиції (Г. Марсель і Є. Мінковський, також В. Франкл), загальнолюдське розуміється як духовне. Таким чином, горизонтальний рівень нашого часткового існування, як процесу руху від народження до смерті, – доповнюється вертикаллю загальнолюдських, універсальних ідеалів і образів, з якими людина співвідносить своє приватне існування. Тут людяність постає як завдання, на шляху до якої людина трансцендує за рамки свого індивідуального "я" до "понад-індивідуального". Здійснення себе як людини виявляється можливим лише через включення в духовну спільність, у загальнолюдську культуру.
Ключові слова: екзистенція; духовність; буття; існування; людяність; особистість.
ЭКЗИСТЕНЦИАЛЬНОЕ И ДУХОВНОЕ В ЭКЗИСТЕНЦИАЛЬНОЙ АНТРОПОЛОГИИ Г. МАРСЕЛЯ И Е. МИНКОВСКОГО
Цель. Опираясь на экзистенциальную антропологию Г. Марселя и Е. Минковского, показать необходимость выделения кроме индивидуально-экзистенциального в человеке – универсально-духовного как человеческого в человеке и раскрыть иерархическое соотношение биосоциальной, экзистенциальной и духовной сфер личности. Теоретический базис. Автор различает внутри экзистенциальной философии две традиции и исходит из недостаточности выделения экзистенциальной сферы, предложенной феноменологической традицией, и необходимости её соотнесения с духовной сферой как сферой человеческого в человеке, предложенной нефеноменологической традицией Г. Марселя и Е. Минковского. Научная новизна. Автором представлена антропологическая концепция Г. Марселя и Е. Минковского, в которой человек понимается как единство индивидуально-экзистенциального и универсально-духовного в человеке, и обозначена
необходимость особого трансэмпирического смыслового поля культуры, содержащего образы и символы человечности. Также рассмотрены последние разработки экзистенциальных мыслителей в обосновании экзистенциального и духовного измерения, как не сводимых к физическому и социальному. Выводы. В обеих экзистенциальных традициях специфически человеческое обосновывалось как трансбиологическое и транссоциальное. В обеих традициях человечность предстает как не заданная, заранее не определенная. Но если в первой традиции (М. Хайдеггер, Ж.-П. Сартр) человечность понимается как экзистенция, как неповторимая индивидуальность, уникальный "проект", вариант человечности, равноценный другим вариантам, а универсальное понимается как общность положения человека в мире, то во второй традиции (Г. Марсель, Е. Минковский, также В. Франкл), общечеловеческое понимается как духовное. Таким образом, горизонтальный уровень нашего частного существования, как процесс движения от рождения к смерти, – дополняется вертикалью общечеловеческих, универсальных идеалов и образов, с которыми человек соотносит свое частное существование. Здесь человечность предстает как задача, на пути к которой человек трансцендирует за рамки своего индивидуального "я" к "сверх-индивидуальному". Осуществление себя как человека оказывается возможным лишь через включение в духовную общность, в общечеловеческую культуру.
Ключевые слова: экзистенция; духовность; бытие; существование; человечность; личность.